Jazzbaby, poem by Sofiya Andruhovych

Тепло в білій кімнаті,
В батареях шумить вода,
Замело снігами,
І навколо така самотність –
Цей ну-джаз, цей бібоп,
Цей ага-ага,
Ця незібрана постіль,
Розкидані кості,
Непрохані гості –
Незнайомці чужі,
Завжди нові,
Завжди приходять просто,
Хоч іди і ночуй під мостом,
Щоб тобі не топталися по голові,
Щоб тебе не доводили до межі,
Щоб тебе не знаходили в мережі,
Ти заллєш собі горло воском.
Крихітко, випий віскі,
Наведеш трохи згодом різкість.

ALL TEXT

 Тепло в білій кімнаті,
В батареях шумить вода,
Замело снігами,
І навколо така самотність –
Цей ну-джаз, цей бібоп,
Цей ага-ага,
Ця незібрана постіль,
Розкидані кості,
Непрохані гості –
Незнайомці чужі,
Завжди нові,
Завжди приходять просто,
Хоч іди і ночуй під мостом,
Щоб тобі не топталися по голові,
Щоб тебе не доводили до межі,
Щоб тебе не знаходили в мережі,
Ти заллєш собі горло воском.
Крихітко, випий віскі,
Наведеш трохи згодом різкість.
Знов незнане попереду місто,
Де від твого голосу тісно.
Знов цехи, підвали чи гаражі –
Що ти робиш із серцем, із мозком?
Де береш ці мечі, ці сокири, ножі,
Циркулярні пили – Господи, вбережи,
Де ти взялася з цим своїм голосом?
Ну й голос в маленької рибки,
Шерсть на карку стовбурчиться дибки.
Подивіться – рожеві пипки
Проступають крізь блузку прозору,
Крихітко, в тебе кров із джаз-кору,
У тебе в легенях – море,
Коктейль зі спирту й озону,
Зі скла і заліза, і хлору,
На тебе ці люди хворі,
В тобі ці люди потонуть –
Як вони стогнуть і пруться,
Боками і стегнами труться.
Розтираєш блакитні скроні,
Знову на розстріл іти сьогодні,
Лахи вдягати модні,
Пестити вуха голодні –
О, без цього ти вже не годна.
Пульс відстукує ритм,
Залізничний розмірений ґрув,
Мерехтять за вікном міста,
Чорніють чиїсь будинки,
Гальма скрегочуть, немов
Холодна кричить труба.
Знову нова зупинка,
Знову одна зі ста
Готельна кімната пуста.
Хтось гаманець забув,
Інший забув Христа,
Ще хтось – себе половинку.
Ти не маєш ані хвилинки,
Не створюй, дитинко, заминки –
Свою сукню вдягни сріблясту,
О Боже, яка ж ти класна,
Ти гарна, немов картинка.
Потужна, могутня тваринка.
А ти ж іще рота не відкрила, дитинко,
Тебе ще не ввімкнули,
А ти їх вимкнеш,
Розірвеш на клапті, на дрібні синкопи,
Тебе кличуть підземні клуби Європи,
Покажи їм свінґ,
Заспівай їм покер,
Ти гард-боп факір,
Ти кріейтів джокер.
Зараз ніч, дитинко, і ти заснула
в готельному номері, з вікнами на затоку,
в обіймах особи, що пахне кавою мокко,
в якої відклеїлись вії, сльозиться око,
і було б нечесно, було б жорстоко,
якби ти про неї колись забула.
Бо вона випадкова, ця Рафалула – місцева зірка,
Травесті-діва, в якої все накладне, крім серця,
Вона тебе пригортала, казала: не сердься,
Ми з тобою разом тільки раз – але як глибоко!
Бо ти завтра співаєш деінде – і це так гірко.
Ах, для мене ти недосяжна, бо, до холери,
Я бачила – тобі тиснув руку Боббі Макферрін.
Десь приглушено траскають двері,
Кроки нічного портьє тонуть у пащі килима,
А тобі знову сниться, що ти не сама,
Що ти повернулась додому, і там зима,
І тебе пам’ятають, і не знають, що таке ф’южн,
І коли у Різдвяний вечір ти засвічуєш свічку
В дерев’яній церковці на сусідньому пагорбі
І просиш у Бозі здоров’я для діда, бо він занедужав,
І втікає з грудей печаль, мов спритний сіренький вужик
З жовтенькими вушками.
А сніг так спокійно паде широкими, вільними смужками,
Вкриває кожухом вузеньку вертляву річку,
В ковпаки одягає кудлаті ялини й смерічки,
Визирають очиці зірок з ґранатової нічки,
І попереду – вічність.

It’s warm in the white room
Water makes noise in a pipe
World’s covered with snow
Loneliness is all around –
This nu jazz, this bebop,
This Ah-Ah.
Undressed after rest,
It would be right best
Not to come for this guest
Who’s constantly strange,
It’s not gonna change.
Because of this pest
You seek some new nest,
Or else you’ll go out of your mind,
Or else they’ll endeavour to find
The network in which you were signed.
Good whisky will conquer your stress,
Drink some spirit, you pretty,
Very soon you’ll anew become witty.
Go ahead, there’s again a new city
Where your voice surely won’t sound fitty.
And all over again – sheds and cellars.
What are you doing to heart and to brain?
You’re making feel pain
Cutting like trees with fellers.
Oh God, please save us!
And they can’t come to grips
With this voice from your lips,
They can see the pink nips
Your shirt covers no more.
Your blood’s made of jazzcore,
The sea in your lungs has no shore
The cocktail made of alcohol plus ozone,
Of chlorine, glass and iron ore.
These people seem to you so sore.
These people will drown in you,
They’re touching each other’s thighs,
Groaning, and holding each other tight.
You’re rubbing your blue temples,
The night will distress,
These ears need caress –
Without it you’re mess.
The rhythm knocked by your pulse
Is regular railroad’s groove,
You’re watching black houses move.
Brakes’ growling
Sounds like water pipe’s bawling.
One more new station appears,
In the distance it will loom;
One more empty hotel room.
And if you left your God, not your purse,
God’s very hard to exhume.
It would have been even worse, of course,
If you had ceased to converse.
There is not a moment to lose,
So put on your silvery shoes,
That’s you over whom I enthuse!
As pretty as picture you are,
Despite being silent you’re star,
You’re not “on” so far
But you’ll turn them off
You’ll tear them to syncopes,
Tear them to ribbons
These piteous gibbons.
You’ve got to make old bones
In Europe’s night clubs.
Show them your swing
Sing for them poker
You’re a hard bop fakir
You’re creative joker.
Babe, it’s night, you fell asleep
Near the person who can keep
All your secrets very deep,
Who moreover smells of mocha,
Whose eyewinkers came unstuck,
Who is crying, so good luck,
Don’t forget him/her, don’t tuck
It away
‘Cause it may
Be too harsh.
She’s a travesty star,
Quirky girl called Tamar.
All her being is false
Except for heart.
She was playing her part
Saying don’t be upset,
Though we’ll soon drift apart
I know you won’t forget!
‘Cause tomorrow you’ll sing somewhere else
And it’s hard.
How unattainable you are.
‘Cause I saw you shaking the hand of Bobby McFerrin,
That’s for sure not the life I have share in.
In this moment your dream is so fairy
‘Bout your being not alone,
‘Bout your final coming back home
Where it’s winter and you’re recognized,
The word fusion isn’t popularized.
When on Christmas Eve going to church
You can find of what you’re not in search.
Lighting candle for your grandpa’s health
You’ll obtain this superlative wealth:
Getting rid of your permanent grief
And you’ll see, this long hoped-for relief
Just resembles the snow which, in brief,
Covers the fidgety river with shawl,
Talks to the pine trees and fondles them all.
Stars looking out of lowering clouds
Hope not to fall

Sofia Andrukhovych, writer
JAZZBABY