Essay by Sasha Koltsova (musician) for Woman 3000 art book
Зараз мені комфортно. Я не завжди пам’ятаю про те, що я – жінка. Натомість постійно відчуваю свою відповідальність. Вона, а також готовність дати відповідь і діяти, причетність до життєвих процесів – важливі риси моєї статі. Інколи вони безвідносні. Таке відчуття, ніби я просто маю встати і почати діяти. А справи знаходяться або пригадуються в процесі. Думаю, опір ентропії – жіноча риса.
Жінка – це процес. У нас є внутрішня готовність до нього, до створення і виживання. Вважаю, що готовність до дива, оптимізм, вірність реальності, бажання розставити всі крапки над «і» – теж жіночі риси. Представниці прекрасної половини людства не люблять невизначеності. Наш фізичний біль і щастя – реальні. Ми хочемо конкретики тут і зараз, без підробок і подвійного дна. Світ тримається на жіночій терплячості. Ми краще відчуваємо закономірності життя, не є в ньому чужими блукаючими самітниками і почуваємось тут більш адаптованими за чоловіків. Вони часто усвідомлюють себе покинутими, чужорідними і тимчасовими елементами. Чоловіки більше бояться смерті, вони відчайдушно прагнуть перемог. Жінки розуміють: світ – їхній, тут вони вдома. Та правила, за якими функціонує суспільство і природа, часто здаються їм надто суворими.
Вони фізіологічно тендітні, мають тонку шкіру, маленькі руки. Їхні судження про себе ґрунтуються на ставленні до них інших людей. На жінок кричить рекламна індустрія. У них завищені вимоги до себе і невпинне бажання покращувати все навколо. Від нас вимагають прекрасного за умовчанням і не запитують, чого нам вартує ця невимушеність. Ми гостро відчуваємо несправедливість Всесвіту і часу щодо своєї статі і контраст зі своїми сподіваннями. З цим важко змиритися, коли починаєш усвідомлювати себе статтю в дитинстві. Це травма – прокинутися одного дня, відчуваючи себе не просто людиною, яка виконувала домашні завдання, писала твори, яку любили батьки, а СТАТТЮ. І усвідомити, що від жінки чекають іншого. І що твоя стать і твоя особистість хочуть протилежних речей.
І відчути ставлення іншої статі до себе. Зрозуміти, що твоя стать диктує певний спосіб життя, поведінку, обмеження або можливості. Мені здається, що минає багато часу, поки ти «приземляєшся» і вкорінюєшся – навчаєшся жити саме в такому тілі, розумієш переваги власної психіки, власного тіла, власного відчуття реальності. Розумієш свою роль на найближчі 80 років. Погоджуєшся з нею. Долаєш відторгнення самої ідеї бути жінкою. І нарешті знов стаєш просто людиною.
ALL TEXT
I feel comfortable now, I don’t always keep in mind that I’m a woman. But I constantly feel my
responsibility instead. The responsibility, the willingness to respond and to act, the involvement in life processes – these are substantial features of my gender. Sometimes, it’s irrespective; it simply feels like I’ve got to stand up and to start acting, in process discovering and recollecting things to do. I argue that the resistance to entropy is a feminine trait. Woman is a process. We possess inner readiness to act, to create, to survive. I consider that readiness to grasp a miracle, optimism, loyalty to the reality, desire to sort it all out are feminine traits, too. Women don’t like indeterminacy. Our corporal pain is real, our happiness is real, and we want concreteness here and now, without any counterfeits or double bottom. That’s female indulgence what keeps the world turning. We better sense life’s regularities, we’re not strange roaming hermits, we are better adapted here than men. Men often feel abandoned, alien, and transient elements. Men are more inclined to fear death, they desperately strive for victories. Women realize that this world belongs to them, they feel at home here. But the rules according to which society and nature play often appear to be too strict. Physiologically, we are fragile, our skin is thin, our hands are small, we estimate ourselves by people’s attitude towards us. Advertising industry shouts at us. We demand too much of ourselves and have a perpetual desire to improve stuff all round. Beauty is expected from us by default and nobody wonders what the price of this easiness is. We keenly feel injustice of the universe and of time toward our sex and the contrast to our expectations.
It’s hard to reconcile ourselves to such state of affairs when we start perceiving ourselves as a gender as early as we are children. That’s an injury, waking up one day feeling like not just a person who does her homework, writes compositions, who’s loved by parents, but feeling like a GENDER; and eventually realizing that they demand something else from a woman; and that your sex and your personality want different things; and feeling the way you’re treated by another gender; comprehending that your sex dictates you some particular life style, behavior, restrictions, and possibilities. I think it takes pretty much time for you to “get your feet on the ground” and to implant it – you learn living in this very body, seeing the advantages of your own psychics, your own body, and your own sense of reality. You see your role for the next eighty years. You consent to this. You overcome the rejection of the very idea of being a woman. And eventually, you become just a person again.
Саша Кольцова.Sasha Koltsova
Музикантка.Musician
